- Що таке DevSecOps?
- Чому DevSecOps важливий?
- Основні принципи DevSecOps
- DevOps проти DevSecOps: у чому різниця?
- Ключові ролі та зони відповідальності у DevSecOps
- Життєвий цикл та етапи DevSecOps
- Виклики впровадження DevSecOps
- Найкращі практики та інструменти DevSecOps
- Найкращі практики впровадження DevSecOps
- 1. Пріоритет розробників завдяки інтегрованим інструментам безпеки
- 2. Пріоритизація вразливостей та зменшення кількості хибнопозитивних спрацьовувань
- 3. Автоматизація безпеки у всьому пайплайні CI/CD
- 4. Розподілення відповідальності за безпеку між командами
- 5. Сприяння прозорості між розробкою, безпекою та експлуатацією
- 6. Інвестування у безперервне навчання DevSecOps
- Підсумок: Оптимізація DevSecOps пайплайну
Що таке DevSecOps?
DevSecOps інтегрує безпеку на кожному етапі життєвого циклу розробки програмного забезпечення (SDLC), перетворюючи її на спільну відповідальність команд розробки, безпеки та експлуатації. Цей підхід використовує автоматизацію та принцип «зсуву вліво» (shift-left) для раннього виявлення та усунення вразливостей, що дозволяє прискорити випуск продукту без шкоди для безпеки.
Зсув вліво на більш ранніх етапах розробки – дозволяє командам вносити виправлення ще на початку виробничого процесу, коли це зробити простіше, швидше та дешевше. Зрештою, DevSecOps усуває ізольованість процесів безпеки, роблячи безпеку застосунків спільною справою команд розробки, безпеки та експлуатації. Деякі організації навіть називають таку інверсію SecDevOps, хоча головна філософія залишається незмінною – інтегрувати безпеку на кожному кроці.
DevSecOps застосовує практики безпеки на кожному етапі життєвого циклу DevOps:
- Планування: Моделювання загроз та вимоги до безпеки визначаються на ранніх етапах.
- Написання коду та збірка: Розробники дотримуються стандартів безпечного програмування, а тести безпеки (наприклад, SAST) запускаються автоматично.
- Тестування: Автоматизоване тестування (наприклад, DAST) сканує систему на наявність вразливостей у тестових середовищах.
- Розгортання та експлуатація: Безпечне налаштування інфраструктури та безперервний моніторинг виявляють загрози в продакшні.
До основних принципів DevSecOps належать:
- Зсув вліво: Питання безпеки стають пріоритетними на самому початку циклу розробки.
- Автоматизація: Тестування безпеки інтегрується в пайплайни CI/CD.
- Безпека як код: Політики безпеки та перевірки описуються у вигляді коду, що дозволяє контролювати їхні версії та застосовувати автоматично.
- Спільна відповідальність: Безпека більше не є завданням лише однієї окремої команди, а стає спільною справою всього колективу.
Чому DevSecOps важливий?
DevSecOps забезпечує випуск «програмного забезпечення, безпечніше, швидше» – що є дедалі важливішою вимогою для сучасного світу, керованого застосунками. Останні статистичні дані щодо DevOps підтверджують цю тенденцію, демонструючи скорочення циклів випуску програмного забезпечення та кращу узгодженість дій команд у питаннях безпеки.
До ключових переваг DevSecOps належать:
Швидша та безпечна інтеграція: Інтегрує безпеку в пайплайни, завдяки чому команди можуть швидко випускати нові функції без затримок на перевірки безпеки на пізніх етапах.
Раннє виявлення вразливостей: Виявляє та усуває проблеми з безпекою безпосередньо під час розробки, коли їх вирішення є простішим і дешевшим.
Покращена співпраця: Об’єднує команди розробки, безпеки та експлуатації завдяки спільній відповідальності та прозорості процесів на всіх етапах життєвого циклу.
Автоматизоване дотримання комплаєнсу: Вбудовує перевірки політик і нормативних вимог у пайплайни CI/CD, зменшуючи потребу в ручних аудитах та кількість людських помилок.
Безпечне використання open-source: Безперервно сканує залежності на наявність відомих вразливостей та ліцензійних ризиків, допомагаючи командам безпечно використовувати компоненти з відкритим вихідним кодом.
Основні принципи DevSecOps
Зсув вліво (Shift left)
Означає перенесення заходів із підвищення рівня безпеки на більш ранні етапи життєвого циклу розробки. Замість того щоб чекати фінального тестування, команди проводять перевірки безпеки ще на етапах проєктування, написання коду та збірки. Це включає моделювання загроз, практики безпечного програмування та раннє сканування. Виправлення проблем на цьому етапі знижує витрати та допомагає уникнути затримок безпосередньо перед релізом.
На практиці це передбачає інтеграцію інструментів статичного тестування безпеки застосунків (SAST), аналізу складу програмного забезпечення (SCA) та лінтингу безпосередньо в робочі процеси розробників. Розробники отримують миттєвий зворотний зв’язок у своєму середовищі розробки (IDE) або під час створення pull-запитів (Такий короткий цикл зворотного зв’язку допомагає командам швидко вчитися та коригувати помилкові патерни, а не накопичувати «борг з безпеки» (security debt). З часом це призводить до написання більш безпечного коду за замовчуванням, а не просто до збільшення обсягів тестування.
Автоматизація
Автоматизація вбудовує перевірки безпеки в пайплайни CI/CD, завдяки чому вони послідовно виконуються під час кожної зміни. Інструменти сканують код, залежності, контейнери та інфраструктуру без ручного втручання. Це знижує ризик людської помилки та забезпечує швидкий зворотний зв’язок. Команди можуть контролювати дотримання політик без уповільнення процесу випуску продукту.
Автоматизація також забезпечує однакове дотримання вимог у різних середовищах. Одні й ті самі перевірки виконуються в пайплайнах продакшну, проміжного тестування та продакшн пайплайнів, що зменшує відхилення в конфігураціях. До прикладів належать динамічне тестування безпеки застосунків (DAST), сканування образів контейнерів та валідація інфраструктури під час розгортання. У разі виявлення проблем виконання пайплайна може автоматично зупинятися, гарантуючи, що небезпечні збірки не перейдуть на наступні етапи.
Безпека як код
Безпека як код визначає політики та засоби контролю у машинозчитуваних форматах. Прикладами є правила конфігурації, політики доступу та перевірки на відповідність комплаєнсу, що зберігаються в системі контролю версій. Цей підхід робить заходи безпеки повторюваними та придатними для тестування. Він також дозволяє командам переглядати та оновлювати правила безпеки, так само як і будь-який інший вихідний код.
Ця модель тісно перегукується з практиками «інфраструктури як коду» (Infrastructure as Code, IaC). Такі інструменти, як механізми застосування політик, можуть перевіряти конфігурації на відповідність заданим правилам ще до розгортання. Зміни до політик безпеки проходять через той самий процес перевірки та затвердження, що й код застосунку, створюючи журнал аудиту. Це підвищує прозорість та зменшує залежність від ручних аудитів чи незадокументованих правил.
Спільна відповідальність
Спільна відповідальність означає, що безпека не є завданням лише однієї команди. Розробники, інженери з безпеки та фахівці з експлуатації – усі беруть участь у захисті застосунку. Кожна роль робить свій внесок на різних етапах, маючи чітке бачення наявних ризиків. Ця модель підвищує відповідальність та гарантує, що безпека вбудовується в кожен крок процесу впровадження.
Для підтримки цього підходу організації часто визначають чіткі ролі та проводять навчання, щоб команди чітко розуміли свої обов’язки. Розробники зосереджуються на безпечному написанні коду та виправленні вразливостей; команди експлуатації керують безпечними конфігураціями та моніторингом під час виконання коду; а команди з безпеки забезпечують керівництво, надають інструментарій та здійснюють управління. Співпраця підкріплюється спільними інформаційними дашбордами, метриками та процесами реагування на інциденти, що гарантує роботу всіх учасників з однією і тією ж інформацією.
DevOps проти DevSecOps: у чому різниця?
Різниця між DevOps і DevSecOps полягає в тому, коли та як безпека долучається до процесу. DevOps об’єднує команди розробки та експлуатації заради швидшої та надійнішого випуску продукту. DevSecOps розширює цю модель, інтегруючи безпеку як спільну відповідальність з першого ж рядка коду, замість того, щоб розглядати її як фінальний етап перевірки перед релізом.
| DevOps | DevSecOps | |
| Головна мета | Швидше та надійніше впровадження ПЗ | Швидше, надійніше та безпечніше впровадження ПЗ |
| Залучені команди | Розробка + експлуатація (Operations) | Розробка + безпека + експлуатація |
| Коли застосовується безпека | На пізніх етапах циклу, часто перед релізом | Безперервно, на кожному етапі SDLC |
| Основні інструменти | Платформи CI/CD, IaC, моніторинг | CI/CD + SAST, DAST, SCA, сканування IaC, виявлення секретів |
| Ключові метрики | Частота розгортання, час виконання, MTTR | Метрики DevOps + рівень пропущених вразливостей, середній час на усунення |
| Відповідальність за безпеку | Централізована команда з безпеки | Спільна відповідальність розробників, фахівців з безпеки та експлуатації |
DevSecOps – це еволюція DevOps, а не його заміна. Вбудовуючи захист безпосередньо в пайплайни CI/CD, DevSecOps робить зміни щодо безпеки простішими, швидшими та ефективнішими протягом усього SDLC.
Ключові ролі та зони відповідальності у DevSecOps
Розробники
Розробники відповідальні за написання безпечного коду від самого початку. Вони дотримуються стандартів безпечного програмування, валідують вхідні дані та безпечно обробляють помилки. Вони також інтегрують інструменти безпеки у свої робочі процеси, такі як статичне тестування безпеки застосунків (SAST) та аналіз складу програмного забезпечення (SCA).
Розробники аналізують результати сканування, усувають вразливості на ранніх етапах і уникають додавання ризикованих залежностей. Вони тісно співпрацюють з командами безпеки, щоб розуміти загрози та застосовувати заходи для їхньої мінімізації під час проєктування та реалізації. Це зменшує потребу в перероблюванні та дозволяє узгодити процеси безпеки зі швидкими циклами релізів.
Команди з безпеки
Команди з безпеки визначають політики, стандарти та моделі загроз, які слугують орієнтиром для процесів розробки та експлуатації. Вони обирають інструменти безпеки, що використовуються в пайплайнах, та керують ними, зокрема засобами SAST, DAST, сканування контейнерів і виявлення секретів.
Вони також автоматизують перевірки безпеки та вбудовують їх у пайплайни CI/CD. Замість того щоб виступати в ролі гейткіперів (gatekeepers) наприкінці процесу, вони допомагають командам, надаючи інструкції, багаторазові механізми контролю та проводячи навчання. Їхня роль зміщується в бік консультування та управління, гарантуючи, що ризики безперервно виявляються, пріоритизуються та усуваються.
Інженери з експлуатації та DevOps
Інженери з експлуатації та DevOps інженери створюють і підтримують інфраструктуру та пайплайни CI/CD, які забезпечують безпечне впровадження продукту. Вони гарантують послідовне налаштування середовищ за допомогою підходу «інфраструктура як код» (IaC) та застосовують засоби контролю безпеки, такі як управління доступом, мережеві політики та захист під час виконання.
Вони інтегрують інструменти безпеки в робочі процеси збірки та розгортання, а також здійснюють моніторинг систем у продакшні на наявність загроз та аномалій. Вони також займаються встановленням патчів, веденням журналів та реагуванням на інциденти. Їхня робота гарантує, що застосунки залишаються безпечними після розгортання, а практики безпеки масштабуються разом із системою.
Життєвий цикл та етапи DevSecOps
1. Планування та моделювання загроз
Цей етап закладає фундамент для всіх наступних процесів. Команди визначають вимоги до безпеки поряд із бізнес- та функціональними цілями, гарантуючи, що безпека не розглядається як окреме, ізольоване питання. Архітектори проєктують компоненти системи, потоки даних та зовнішні інтеграції, щоб зрозуміти, де саме можуть виникнути ризики. Моделювання загроз заглиблюється в деталі, визначаючи, хто може атакувати систему, що стане їхньою ціллю та як вони можуть досягти успіху. Такі методики, як STRIDE, допомагають класифікувати загрози, наприклад, підміну або несанкціоноване втручання в дані.
Пріоритизація ризиків є ключовим результатом цього етапу. Не всі загрози вимагають однакової уваги, тому команди насамперед зосереджуються на ризиках із найвищим рівнем впливу. Потім вимоги до безпеки перетворюються на практичні механізми контролю, як-от обов’язкове шифрування, додавання рівнів автентифікації або визначення стандартів журналювання. Ці результати слугують орієнтиром для розробників, тестувальників та команд експлуатації протягом усього життєвого циклу. Правильне виконання цього етапу зменшує невизначеність та запобігає дороговартісному перепроєктуванню в майбутньому.
2. Програмування
На цьому етапі розробники реалізують нові функції, активно застосовуючи практики безпечного програмування. Це включає валідацію всіх зовнішніх вхідних даних, використання параметризованих запитів та правильне управління автентифікацією і сесіями. Розробників заохочують мислити категоріями захисту, припускаючи, що вхідні дані можуть бути шкідливими, а системи можуть використовуватися не за призначенням. Стандарти безпечного програмування, які часто базуються на рекомендаціях OWASP, слугують спільним орієнтиром для команд.
Автоматизація відіграє тут головну роль. Інструменти статичного тестування безпеки застосунків (SAST) сканують код під час його написання або внесення до репозиторію, вказуючи на такі вразливості, як ризики ін’єкцій або небезпечне використання API. Лінтери (linters) та засоби перевірки політик можуть контролювати дотримання правил, наприклад, уникання застарілих бібліотек або небезпечних функцій. Інструменти сканування секретів виявляють відкриті облікові дані в репозиторіях, що є поширеною причиною витоку даних. Інтеграція цих перевірок у середовища розробки (IDE) та системи контролю версій допомагає розробникам виправляти проблеми миттєво, а не на пізніших етапах пайплайнів.
3. Збірка
Етап збірки перетворює вихідний код на артефакти, готові до розгортання, контрольованим і повторюваним способом. Саме тут послідовність та цілісність стають критично важливими. Пайплайни збірки завантажують код із системи контролю версій, підтягують залежності, запускають початкові перевірки та пакують застосунок. Кожен крок автоматизовано, щоб зменшити ризик людської помилки та забезпечити відтворюваність.
На цьому етапі безпека значною мірою зосереджена на ланцюжку постачання. Інструменти аналізу складу програмного забезпечення (SCA) сканують сторонні бібліотеки на наявність відомих вразливостей та ліцензійних ризиків. Команди також перевіряють цілісність залежностей за допомогою хешсум або підписаних пакетів. Для контейнеризованих застосунків базові образи обираються з надійних джерел і мінімізуються, щоб зменшити поверхню. Додаткові кроки із посилення безпеки включають видалення пакетів, що не використовуються, та вимкнення непотрібних сервісів. Підписування артефактів гарантує, що на наступні етапи переходять лише перевірені збірки, що запобігає несанкціонованому втручанню.
4. Тестування
Тестування в DevSecOps виходить за межі перевірки функціональності та продуктивності й охоплює глибоку валідацію безпеки. Динамічне тестування безпеки застосунків (DAST) досліджує запущені застосунки, щоб виявити такі проблеми, як порушення автентифікації або небезпечні конфігурації.
Фаззинг (fuzz testing) використовується для перевірки застосунків за допомогою подачі неочікуваних або некоректно сформованих вхідних даних, що допомагає виявити нестандартні чи граничні випадки (edge cases), які можуть бути пропущені під час традиційного тестування. Регресійні тести безпеки гарантують, що раніше виправлені вразливості не з’являться знову. Автоматизовані пайплайни запускають ці тести безперервно, забезпечуючи розробникам швидкий зворотний зв’язок. Важливо зазначити, що знайдені проблеми пріоритизуються на основі рівня ризику, тому команди можуть зосередитися на найкритичніших питаннях без невиправданого уповільнення процесу впровадження.
5. Розгортання
Під час розгортання застосунки випускаються в середовища проміжного тестування або продакшні за допомогою автоматизованих пайплайнів. Шлюзи безпеки гарантують, що далі пропускаються лише ті артефакти, які успішно пройшли всі перевірки. Цей етап також включає валідацію середовища, в якому буде працювати застосунок. Шаблони «інфраструктури як коду» (IaC) скануються для виявлення помилкових налаштувань, таких як надмірно широкі права доступу або незахищені сервіси.
Управління секретами є одним із головних завдань на цьому етапі. Конфіденційні дані, такі як ключі API та облікові дані баз даних, безпечно впроваджуються під час виконання за допомогою спеціальних сховищ або змінних середовища, замість того, щоб зберігатися безпосередньо в коді. Застосовуються засоби контролю безпеки під час виконання, зокрема принцип найменших привілеїв, сегментація мережі та правила фаєрволів. Контейнери оркестрації можуть контролювати дотримання політик, як-от обмеження root-доступу або лімітування використання ресурсів. Мета полягає в тому, щоб гарантувати, що безпечний код виконується в безпечному середовищі.
6. Моніторинг та зворотний зв’язок
Після того як застосунок запущено, безперервний моніторинг гарантує, що питання безпеки не закінчуються на етапі розгортання. Системи генерують журнали, метрики та traces), які забезпечують прозорість поведінки застосунку та потенційних загроз. Ці сигнали агрегуються та аналізуються за допомогою таких інструментів, як SIEM. Виявлення аномалій допомагає розпізнавати незвичні патерни, як-от різкі сплески трафіку або спроби несанкціонованого доступу.
Інструменти захисту під час виконання можуть активно блокувати атаки. До них належать міжмережеві екрани вебзастосунків (WAF) або технології самозахисту застосунків під час виконання (RASP). Процеси реагування на інциденти запускаються в разі виявлення проблем, що дозволяє командам швидко ізолювати та усувати загрози.
Не менш важливим є цикл зворотного зв’язку, що формується на основі цих даних. Аналітична інформація з продакшну, зокрема патерни атак і проблеми з продуктивністю, передається назад на етапи планування, написання коду та тестування. Цей безперервний цикл допомагає командам із часом покращувати як загальний стан безпеки, так і ефективність розробки.
Виклики впровадження DevSecOps
Культурний опір
Однією з найбільших перешкод для DevSecOps є організаційна культура. Команди розробки, безпеки та експлуатації традиційно працювали ізольовано одна від одної, кожна з власними пріоритетами. Розробники зосереджуються на швидкості та випуску нових функцій, тоді як команди з безпеки ставлять у пріоритет зниження ризиків і дотримання вимог комплаєнсу. Ця різниця може створювати напругу, коли питання безпеки впроваджуються на більш ранніх етапах процесу.
Перехід на DevSecOps вимагає зміни мислення, за якої безпека стає спільною відповідальністю. Команди повинні тісніше співпрацювати та приймати нові робочі процеси, що спочатку може бути незручно. Опір часто виникає через страх уповільнити випуск продукту або додати зайвої складності. Подолання цього виклику вимагає підтримки з боку керівництва, чіткої комунікації та навчальних програм, які демонструють, як інтегрована безпека покращує результати, не блокуючи при цьому прогрес.
Прогалини в навичках із безпеки
Багатьом командам розробки та експлуатації бракує глибокої експертизи у сфері безпеки. Безпечне програмування, моделювання загроз та управління вразливостями вимагають спеціалізованих знань, які не завжди входять до базової підготовки розробника. Як наслідок, командам може бути складно ефективно виявляти та усувати проблеми з безпекою, навіть за наявності відповідних інструментів.
Усунення цієї прогалини вимагає як навчання, так і змін у процесах. Організації часто інвестують у підвищення кваліфікації розробників за допомогою воркшопів та практичних вправ. Також поширеними є програми «чемпіонів з безпеки», де обрані члени команди виконують роль внутрішніх експертів. Крім того, інтеграція автоматизованих інструментів зменшує залежність від ручної роботи фахівців, проте командам усе ще необхідний достатній рівень розуміння, щоб інтерпретувати результати та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Складність інструментів та їх інтеграція
DevSecOps покладається на широкий спектр інструментів, включаючи SAST, DAST, SCA, сканери контейнерів та платформи моніторингу. Кожен інструмент генерує власні результати, формати та сповіщення. Управління цими інструментами та їх інтеграція в єдиний злагоджений пайплайн може стати складним завданням, яке важко підтримувати.
Погана інтеграція може призвести до дублювання сповіщень, суперечливих результатів та збільшення інформаційного шуму, що ускладнює для команд фокусування на реальних ризиках. Щоб розв’язувати цю проблему, організації прагнуть стандартизувати інструментарій та інтегрувати його безпосередньо в конвеєри CI/CD. Централізовані дашборди та уніфікована звітність допомагають командам відстежувати вразливості на всіх етапах. Мета полягає в тому, щоб зменшити кількість перешкод, завдяки чому перевірки безпеки виконуватимуться автоматично, не порушуючи робочі процеси розробників.
Баланс між швидкістю та безпекою
DevOps робить акцент на швидкому впровадженні, тоді як заходи безпеки часто передбачають додаткові перевірки, здатні уповільнити робочий процес. Це створює напругу між потребою швидко випускати нові функції та необхідністю гарантувати їхню безпеку. Якщо цим не керувати належним чином, команди можуть почати ігнорувати засоби контролю безпеки заради дотримання дедлайнів, що призводить до підвищення ризиків.
DevSecOps розв’язує цю проблему шляхом вбудовування автоматизованих перевірок безпеки в пайплайнах. Це дозволяє виявляти недоліки на ранніх етапах, не затримуючи релізи. Крім того, застосовуються підходи, орієнтовані на оцінку ризиків, щоб визначати пріоритетність критичних вразливостей, дозволяючи розв’язувати проблеми з низьким рівнем ризику пізніше. Ключовим моментом є побудова таких процесів, за яких безпека підтримує швидкість, а не блокує її. За умови правильного впровадження, DevSecOps забезпечує швидке та водночас безпечне впровадження програмного забезпечення, позбавляючи команди необхідності йти на компроміси та обирати щось одне.
Виснаження від сповіщень та хибнопозитивних спрацьовувань
Сучасні інструменти безпеки можуть генерувати сотні або тисячі сповіщень під час кожного сканування, і значна їх частка виявляється хибнопозитивними спрацьовуваннями або проблемами з низьким пріоритетом. Коли команди не можуть ефективно сортувати такий обсяг даних, реальні ризики губляться в інформаційному шумі, а розробники починають повністю ігнорувати попередження.
Подолання виснаження від сповіщень вимагає інструментів, які пріоритизують результати на основі реальної ймовірності їх використання зловмисниками та впливу на бізнес. Наприклад, слід враховувати, чи є вразлива функція досяжною на шляху виконання коду, чи експлуатується ця вразливість активно в реальних умовах, та чи робить її доступною для атак конкретний контекст розгортання. У поєднанні з чітким розподілом відповідальності за усунення проблем та інтеграцією в робочі процеси розробників (pull-запити, плагіни для IDE, тікетні системи), пріоритизація стає найважливішим важелем для стабільного та успішного впровадження DevSecOps.
Найкращі практики та інструменти DevSecOps
Як втілити ці цілі на практиці? Які саме процеси безпеки можна автоматизувати та інтегрувати в загальні пайплайни CI/CD, і як це зробити?
1. Сканування на наявність вразливостей
Сканування коду на наявність вразливостей – це базовий перший крок для захисту продуктів. Він працює найкраще, якщо інтегрований із надійними інструментами пайплайнів DevOps, які автоматизують виявлення проблем та контроль за дотриманням вимог протягом усього процесу збірки. А інтеграція сканування на вразливості у процес CI/CD – це найочевидніша відправна точка для впровадження DevSecOps.
Це означає, що код має перевірятися на наявність вразливостей на кожному основному етапі пайплайну впровадження – від моменту його написання до моменту розгортання в продакшні. Щоб досягти такого рівня інтеграції, потрібно переконатися, що фахівці, відповідальні за ці різні етапи пайплайна, мають необхідну підготовку та інструменти для виявлення вразливостей у коді.
Для цього існує низка інструментів, зокрема:
Аналіз складу програмного забезпечення (Software Composition Analysis, SCA): Інструменти SCA виконують автоматизоване сканування кодової бази застосунку, включаючи пов’язані артефакти (такі як контейнери та реєстри), для виявлення всіх компонентів з open source, даних про їхню відповідність ліцензіям та будь-яких вразливостей безпеки. Окрім забезпечення прозорості використання open source, передові інструменти SCA також пріоритизують вразливості за рівнем ризику та автоматично усувають їх.
Статичне тестування безпеки застосунків (Static Application Security Testing, SAST): Також відоме як white-box тестування, SAST дозволяє розробникам виявляти недоліки безпеки у власному вихідному коді. Зазвичай воно впроваджується на дуже ранніх етапах циклу розробки, оскільки сканує застосунок ще до компіляції коду. SAST є найбільш зрілим і найпростішим у розгортанні серед інструментів тестування безпеки застосунків (AST).
Динамічне тестування безпеки застосунків (Dynamic Application Security Testing, DAST): Це тип тестування безпеки за принципом black-box тестування, який шукає вразливості шляхом симуляції зовнішніх атак на застосунок під час його роботи. Він намагається проникнути в застосунок ззовні, перевіряючи його відкриті інтерфейси на наявність слабких місць і недоліків.
2. Захист під час виконання
Захист під час виконання – це ще один критично важливий процес безпеки, який слід інтегрувати в увесь пайплайн CI/CD як частину стратегії DevSecOps.
Захист під час виконання убезпечує програмне забезпечення від загроз, які можуть виникнути, коли застосунок починає працювати. Хоча дискусії щодо безпеки під час виконання традиційно зосереджувалися на захисті програмного забезпечення лише після його переходу в продакшн, загрози під час виконання можуть існувати й на більш ранніх етапах пайплайна. Навіть якщо їх там немає, міркування про безпеку під час виконання на ранніх стадіях процесу впровадження допомагають гарантувати, що на момент розгортання вже мінімізовано відповідні ризики. З обох цих причин безпека під час виконання має бути інтегрована в увесь пайплайн CI/CD, а не обмежуватися лише робочими середовищами.
Конкретні інструменти та стратегії, які використовуються для виявлення загроз під час виконання, будуть відрізнятися залежно від специфічних потреб. Однак, як мінімум, слід переконатися, що здійснюється моніторинг застосунку на предмет незвичної поведінки, яка може свідчити про порушення безпеки. Не менш важливо усвідомлювати, які змінні середовища або налаштування конфігурації можуть створювати вразливості безпеки під час виконання, і мати налагоджений процес для виявлення цих ризиків.
3. Хмарні засоби контролю безпеки
Хмарні засоби контролю безпеки поширюють практики DevSecOps на рівень інфраструктури. Це включає вбудовані функції безпеки, які пропонує постачальник хмарних послуг (CSP) – управління ідентифікацією та доступом (IAM), управління ключами, ведення журналів аудиту, мережеві політики та захист робочих навантажень, а також спеціалізовані хмарні інструменти, такі як управління станом безпеки хмари (CSPM) та платформи захисту хмарних робочих навантажень (CWPP), які здійснюють моніторинг конфігурацій та поведінки під час виконання у мультихмарних середовищах.
Багато з цих інструментів застосовуються на етапі розгортання та після нього у ланцюжку DevOps, і тому вони більше нагадують традиційні служби безпеки, що діють «постфактум». Проте вони все одно виконують важливу функцію як частина зовнішнього захисту застосунку. Оскільки вони є частиною хмарної інфраструктури, їх зазвичай легко автоматизувати та систематизувати.
Слід звернути увагу, що функції безпеки хмарного провайдера можуть бути не ввімкнені за замовчуванням і можуть потребувати певного налаштування, тому, можливо, доведеться вжити активних кроків, щоб використовувати їх максимально ефективно.
4. Стандарти та політики
Встановлення стандартів і політик безпеки – це здебільшого процес, що вимагає безпосередньої участі фахівців, а впровадження моделі «нульової довіри» у DevSecOps може забезпечити основу для дотримання принципу найменших привілеїв у пайплайнах та інфраструктурі. Вихідний код та інфраструктуру можна сканувати на наявність вразливостей, але процес визначення пріоритетів у сфері безпеки та способів їх реалізації все ще потребує серйозного осмислення з боку фахівців. Те саме стосується і вбудовування стандартів безпеки на рівнях проєктування та написання коду.
Сучасні комплаєнс фреймворки зокрема GDPR, HIPAA, SOC 2, PCI-DSS, а також нові вимоги, такі як Указ Президента США 14028 щодо обов’язкової специфікації програмного забезпечення (Software Bill of Materials, SBOM) роблять критично важливим чітке формулювання стандартів безпеки та їхнє впровадження ще на етапі проєктування. З іншого боку, впровадження таких стандартів на операційному рівні може бути значною мірою автоматизовано за допомогою функцій інструментів оркестрації або сервісних сіток, таких як контроль доступу на основі ролей (RBAC), що дозволяє застосовувати політики з високим ступенем гранулярності. Проєктуванню політик доступу на основі ролей слід приділяти стільки ж уваги, скільки й закладанню стандартів безпеки у вихідному коді застосунку та обидва ці процеси мають розглядатися як завдання високого пріоритету.
5. Управління контейнерами та сервісами
Інструменти оркестрації контейнерів, такі як Kubernetes, стали практично необхідністю, коли йдеться про розгортання великих контейнеризованих застосунків. Сервісні сітки, які можуть працювати разом з інструментами оркестрації та керувати такими речами, як виявлення сервісів і доступ до них, а також взаємодією між користувачами, контейнеризованими застосунками та зовнішніми сервісами, набувають дедалі більшого самостійного значення.
Такі інструменти є ключовими елементами DevSecOps на рівні розгортання, працюючи пліч-о-пліч із практиками безпеки GitOps для забезпечення послідовного розгортання в різних середовищах, яке легко піддається аудиту. Вони діють як масштабовані рівні ізоляції між контейнерами та зовнішнім світом (завдяки чому користувачі та потенційні зловмисники можуть отримати доступ лише до сервісів, прихованих, наприклад, за проксі серверами, а не до окремих контейнерів), і можуть брати на себе такі завдання, як автентифікація, авторизація та шифрування. До того ж вони від самого початку проєктуються з розрахунком на автоматизацію.
Однак, ще більшою мірою, ніж у випадку з інструментами безпеки хмарних провайдерів (CSP), необхідно добре розуміти функції безпеки, які надають інструменти оркестрації та сервісні сітки, а також вмикати їх (за потреби) та налаштовувати. Наприклад, конфігурація доступу на основі ролей (RBAC) у Kubernetes за більшості обставин має бути ключовим елементом DevSecOps, але вона не ввімкнена за замовчуванням.
Найкращі практики впровадження DevSecOps
Перехід від DevOps до DevSecOps вимагає комплексної оцінки наявних ІТ-ресурсів та процесів DevOps, а також розробки цілісної стратегії, яка інтегрує посилені заходи безпеки в кожен із них. Ефективний перехід від DevOps до DevSecOps означає розв’язання поширених проблем безпеки DevOps з одночасним методичним впровадженням нових інструментів та культурних практик.
Успішні процеси переходу мають сім спільних рис:
- Чіткі та добре визначені цілі.
- Поступове впровадження нових інструментів та ідей.
- Міжкомандне навчання для підтримки зміни мислення, особливо в динамічних середовищах DevSecOps, де швидкі ітерації вимагають вбудованого захисту.
- Навчання розробників практикам безпечного програмування.
- Оптимально підібрані інструменти, що відповідають масштабам команди та організації.
- Визначені метрики для вимірювання прогресу.
- Безперервне навчання, щоб встигати за появою нових вразливостей та методів їх усунення.
Наведені нижче найкращі культурні практики пояснюють, як втілити ці принципи в життя.
1. Пріоритет розробників завдяки інтегрованим інструментам безпеки
Важливо забезпечити, щоб впроваджувані інструменти та рішення з безпеки були зрозумілими та простими у використанні для розробників. В ідеалі вони мають інтегруватися в наявний робочий процес, щоб фахівцям навіть не доводилося перемикатися на інший інтерфейс чи програму для запуску сканування або усунення вразливостей. Якщо інструмент працює зручно, розробники швидко його освоять, процеси безпеки зсунуться вліво (shift left) і стануть невід’ємною частиною всього життєвого циклу розробки програмного забезпечення (SDLC).
2. Пріоритизація вразливостей та зменшення кількості хибнопозитивних спрацьовувань
Значною перешкодою, з якою стикаються команди, є перевантаження результатами сканування. Сучасні засоби перевірки безпеки можуть генерувати занадто багато сповіщень про вразливості, щоб команди встигали їх опрацювати. У кращому разі це призводить до того, що на них просто не реагують достатньо швидко, а в гіршому – сповіщення починають ігнорувати, оскільки вони занадто нав’язливі, а виправити всі недоліки практично неможливо.
Подолання цього виклику вимагає використання інструменту, здатного пріоритизувати ті вразливості, які здатні завдати реальної шкоди, спираючись на конкретні вимоги проєкту та специфічні патерни використання коду, компонентів і залежностей. Завдяки такому підвищеному рівню деталізації сканування безпеки генеруватиме набагато менше хибнопозитивних спрацьовувань. Кількість сповіщень зменшиться, а ті, що надходитимуть, будуть точнішими та дійсно вартими уваги. Це робить процес забезпечення безпеки точнішим і надійнішим, а також сприяє його ширшому та легшому впровадженню.
3. Автоматизація безпеки у всьому пайплайні CI/CD
Автоматизація здатна трансформувати процеси безпеки, забезпечуючи пріоритизацію, зменшуючи кількість хибнопозитивних спрацьовувань та усуваючи необхідність виконувати повторювані й трудомісткі завдання вручну.
Автоматизація значно прискорює сканування на наявність вразливостей та їх усунення, а також суттєво покращує точність і цілеспрямованість цієї діяльності. Це підтримує головну мету DevSecOps: автоматичне вбудовування безпеки в повсякденні інструменти розробки та пайплайни CI/CD.
4. Розподілення відповідальності за безпеку між командами
У культурі DevSecOps немає ізольованих команд і процесів, тому розробникам важливо розуміти та засвоїти, що сканування на наявність вразливостей та їх усунення більше не є виключно відповідальністю фахівців із безпеки наприкінці процесу розробки. Відтепер безпека є невіддільною частиною ітеративного та інтегрованого наскрізного (end-to-end) процесу розробки, до якого мають бути залучені всі.
Змінювати робочу культуру можна поступово, заохочуючи такі нові практики, як проведення перевірок безпеки під час перегляду коду. А завдяки впровадженню CI/CD пайплайнів можна побудувати єдиний робочий процес, який вбудовує безпеку в SDLC, починаючи з найперших рядків написаного коду.
5. Сприяння прозорості між розробкою, безпекою та експлуатацією
Руйнування ізольованості команд вимагає від команд активнішого спілкування, щоб усі були обізнані про наявні проблеми, які потребують вирішення. Традиційно ізольовані підрозділи могли бути способом розмежування інформації та запобігання поширенню небезпечного коду й програмного забезпечення з однієї частини організації в іншу.
Однак це також ускладнює комунікацію, через що цінна інформація та результати перевірок можуть утримуватися або неправильно передаватися між командами. Усунення ізоляції розробників і фахівців з експлуатації від спеціалістів із безпеки розв’язує цю проблему та стимулює більшу прозорість і розуміння процесів. Це, зі свого боку, сприяє створенню якіснішого та безпечнішого середовища.
6. Інвестування у безперервне навчання DevSecOps
Тісно пов’язаною із цими факторами є потреба в навчанні команд, щоб усі фахівці розуміли філософію DevSecOps, володіли необхідними знаннями та інструментами для її реалізації, а також були об’єднані заради досягнення спільних цілей.
Це може вимагати інвестицій для адаптації наявних команд до нових методологій та інструментів. Крім того, постійна мінливість компонентів, залежностей та процесу розробки програмного забезпечення означає, що процес вивчення останніх оновлень у коді, програмах та застосунках має бути безперервним.
Підсумок: Оптимізація DevSecOps пайплайну
Інші важливі аспекти DevSecOps: моніторинг, аналіз логів та сповіщення також є складовими повноцінної стратегії впровадження.
Коли безпека стає повністю інтегрованою в CI/CD пайплайн, DevOps і DevSecOps стають одним і тим самим і це перетворюється просто на «те, як створюється програмне забезпечення».
Mend.io надає платформу та інструменти, які роблять DevSecOps практичним: автоматизовані SCA, SAST, сканування контейнерів та пріоритизоване усунення вразливостей, які органічно вписуються у звичний робочий процес розробників.
